вине мануфс[1]=707 гтмл

Для красных выбирают слегка закругленные бокалы тюльпаны. Полусладкие сорта напитка принято подавать в широких открытых бокалах, а крепленые – в зауженных к верху. Десертные и ликерные наливают в небольшие рюмки конической формы, а мадеру и херес – в цилиндрические. Что касается откупоривания бутылок с вином, то белые сорта открывают непосредственно перед разливом по бокалам, а красные – за 30-40 минут до употребления. В качестве аперитива перед едой принято подавать вермут, херес или мадеру. Классическим сочетанием к белым винам считаются морепродукты, нежирная рыба и птица. Красные подают к мясу и грибам. Розовые принято совмещать с нежными закусками. Полусладкие хорошо сочетаются с овощами и морепродуктами, а полусухие и сухие вина подойдут практически к любым блюдам. Игристые, а также десертные советуют совмещать с фруктами, конфетами, печеньем, неострыми сырами. Перед подачей на стол любой напиток следует правильно охладить. Надо сказать, для каждого вида вина существует своя правильная температура. Для красных сортов напитка с высоким содержанием танинов идеальна комнатная температура, то есть 18-20 градусов. Красные сорта с низким содержанием танин любят 14-16 градусов тепла. Белые вина перед подачей охлаждают до 12-14 градусов, а игристые – до 6-7. С чем сочетать разные вина

Загалом німці-колоністи, першочергово саксонці, значно посприяли розвитку виноградарства та виноробства в Україні. Такі відомі центри виноробства як Берегово (Берегсас), Заліщики, Камянець-Подільський, мали цілі німецькі квартали. Зокрема до Камянця-Подільського на початку 19 століття було переселено 42 родини саксонських німців, для розвитку виноградарства в регіоні. Що вже говорити про Галичину, яку німці почали колонізовувати ще з 1773 року. У Львові і його околицях виготовляли вино не тільки з іноземних сортів винограду. Слід віддати шану і корінним (автохтонним) сортам винограду, які були традиційними для цього регіону. Так сорт винограду Дублянський (похідне від назви міста Дубляни) є місцевим сортом vitis vinifera. І цілком можливо вино з нього пили ще королі Русі. Ба більше, вина з цього сорту винограду набувають все більшої популярності та займають призові місця на тематичних конкурсах.

Після завершення бродіння готове вино акуратно знімали з осаду, переливали в інші глиняні судини, запечатувала і зберігали десь в прохолодному місці. Всупереч поширеним уявленням виноград вкрай рідко тиснули ногами, це навіть заборонялося робити з міркувань гігієни і безпеки. А при значних обсягах виробництва це було і зовсім неможливо в зв’язку з крайньою трудомісткістю процесу. Набагато частіше використовували преси, часом досить великі. Їх численні залишки досі знаходять по всьому ареалу культурного виноробства. Кухня древніх народів від Кавказу до Іспанії немислима без вина. Але довгий час його не диференціювали. Вино було просто вином. Його робили упереміш з червоного і чорного винограду, лози якого часто були сусідами на одному полі. Старе вино змішували з молодим, своє власне з привізним. З повною байдужістю до сортам і терруар, критично важливим для сучасного виноробства. Лише в першому тисячолітті до н.е. в деяких середземноморських цивілізаціях з розвиненою гастрономічною культурою стали звертати увагу, що вина з різних регіонів помітно різняться між собою, зберігаються довше або менше, бувають краще або гірше, міцніше або слабкіше, смачніше або зовсім навпаки. Греки і особливо римляни починають високо цінувати вина з островів Хіос, Лесбос, Самос, Крит, з області Фалерна в Кампанії і Тімави на узбережжі Адріатики. Якщо до середини першого століття до н.е. до обіду подавали якесь одне вино, то з часів Цезаря в практику входить сервіровка декількох різних вин протягом однієї трапези. Ця традиція зберігається донині у всіх без винятку виноробних регіонах світу.